Хлопчик, який не вмів казати «ні»

📖 Читаємо разом

Марко був дуже добрим хлопчиком. Настільки добрим, що не міг сказати «ні».

Коли Дмитрик просив його дати свою гумку — Марко давав, навіть якщо вона була потрібна йому самому. Коли Оля хотіла погратись його машинкою — Марко погоджувався, навіть якщо не хотів.

«Марко такий добрий», — казали всі. А Марко посміхався. Але всередині щось накопичувалось — як хмара перед грозою.

Одного дня Марко прийшов додому і заплакав. Мама запитала: «Що сталось?» «Не знаю, — всхлипнув він. — Я нічого не зробив поганого. А мені так погано».

Мама обійняла його. «Марко, коли ми весь час погоджуємось на те, чого не хочемо — всередині накопичується втома».

«Але ж якщо я відмовлю — вони засмутяться», — прошепотів Марко.

«Може, трохи. Але ти маєш право на своє «ні». Це не жорстокість — це чесність. Справжній друг поважає твоє «ні»».

Наступного дня Дмитрик знову попросив гумку. Марко зробив глибокий вдих: «Вона мені зараз потрібна. Але після уроку — з радістю».

Дмитрик кивнув: «Добре». І більше нічого.

Марко здивувався, наскільки це було просто. І наскільки легше стало всередині.