Сова, яка боялась помилятись

📖 Читаємо разом

Сова Мудрина знала дуже багато. Але якщо вона не знала чогось точно — мовчала. Краще мовчати, ніж помилитись — так вона думала.

«Мудрино, чому зорі світяться?» — питали малята. Мудрина знала кілька версій, але жодної стовідсоткової. Тому казала: «Це складне питання» — і летіла геть.

Поступово до неї перестали звертатись. «Сова мовчить — значить не знає», — казали звірі.

Одного дня прийшла маленька Білочка зі сльозами: «Мудрино, чому моя подружка на мене образилась? Я не розумію».

Мудрина не знала точної відповіді. Але вперше вирішила спробувати: «Може, вона відчула, що ти не слухала її? Я не впевнена, але…»

Білочка задумалась. «Так! Я справді не слухала. Дякую, Мудрино!» — і побігла миритися.

Мудрина стояла здивована. Не повна відповідь — допомогла.

«Може, — подумала вона, — помилка — це не кінець. Може, це просто перший крок до правильної відповіді».

Відтоді Мудрина почала говорити: «Я не певна, але думаю, що…» І це виявилось набагато кориснішим за мовчання.